«Карпатський трамвай»

Історія карпатської вузькоколійки сягає другої половини XIX століття. Тоді австрійський барон Леопольд Поппер фон Подгарі переносить свій офіс з Угорщини у Галичину, щоби займатися у цих місцинах заготівлею та переробкою деревини. Ні доріг, ні колії тут тоді ще не було. Ліс сплавляли річками Мізунька та Свіча. Справи йшли непогано, бо попит на деревину постійно зростав, а в Карпатах її було вдосталь. Утім муніципальна влада помітила, що великі плоти, які сплавляють ліс, постійно знищують зелені насадження біля річок. Австрійський барон отримав попередження і вирішив звести для свого бізнесу вузькоколійку.

«Тоді її ще не називали вузькоколійною залізницею, а конкою. Чому? Бо цією колією ліс тягали коні. Лише після Першої світової війни барон привіз паровоз, прототип якого ви можете бачити у нас біля колії, і таким чином отримав можливість ще більше працювати і заробляти. Для цього він створював тартаки, де переробляли деревину. Бо ще у ті часи тут забороняли вивозити ліс-кругляк», - стверджує керівник ТОВ «Карпатський трамвай» Любомир Яцків.

Вже пізніше свідчення з польських архівів підтвердили, що барон Поппер не лише возив вузькоколійкою ліс, але й організовував на ній чудове дозвілля. На цій території йому вдалося знайти мінеральні джерела, до яких він почав привозити людей з усієї Європи.

«У барона тоді була спеціальна технологія. До прикладу, ліс він рубав виключно взимку. Чому? Бо в цю пору він не набирає соків, залишається сухим і не вимагає додаткової сушки. Сплавляв ліс лише навесні, коли піднімались річки і було вдосталь води. Восени він відпочивав, а влітку - займався переробкою лісу. Туристи приїжджали саме у період золотої осені. Тоді тут активно займались полюванням. У Солотвиному ми нещодавно знайшли залишки фундаменту тодішніх відпочинкових закладів», - розповідає Любомир Ксенофонтович.

Окрім Леопольда Поппера, вузькі залізниці в Карпатах активно розбудовували брати барони Гредлі. Свій бізнес вони організували у Сколівських Бескидах, а графи Потоцькі - в Осмолоді. Так за 20 років підприємці проклали три вузькоколійки.

«На наших теренах у ті часи було зведено близько 370 км вузькоколійної залізниці. У 1939 році вузькоколійку націоналізували. Використовували її виключно для лісозаготівлі», - зазначає Любомир Яцків і додає, що усі туристичні та лікувальні маршрути залізницею тодішні власники просто відкинули.

Занепад вузькоколійної залізниці у Вигоді тривав до 2000-го року. Все, що тоді від неї залишилось, разом зі збитковими деревообробними цехами та заводами, вдалося викупити українському підприємству «Уніплит».

«Можете собі уявити, що до 2000-го року ми пережили різні періоди. Були й такі, коли людям платили зарплату тут колією, дрезинами, шпалами. Коли прийшов «Уніплит», залишилось тільки до 8 км вузькоколійки, а Вигода завжди була деревообробним центром. Бо лише коли ми чуємо гудок дрезини, тоді відчуваємо тут життя. Нові власники відразу взялися за відновлення вузькоколійки на річці Мізунька. Таким чином, ми вже маємо 75 км вузької колії і знову чуємо отой наш життєдайний гудок», - зазначає директор ТОВ «Карпатський трамвай».

Після відновлення вузькоколійки у Вигоді запрацювали усі деревообробні цехи та заводи. Нині товариство «Уніплит» продає свою продукцію у 32 країни світу. А після Бойківського фестивалю у 2004 році тут спробували прокатати і перші рейси за туристичною програмою «Карпатський трамвай».

«Тоді ми взяли один вагон, дрезинку і запропонували маршрут. Людям сподобалось. Так рік за роком розвиваємо цей напрямок. Унікальність нашої вузькоколійки в тому, що вона є як туристичною, так і промисловою», - наголошує Любомир Яцків.

Аби створити туристичний маршрут «Карпатський трамвай», вигодським фахівцям довелося перейняти досвід Польщі, Румунії, Чехії і підписати меморандум з усіма вузькоколійними залізницями. Тепер тут курсують не лише звичні вагони, але й вагони-кабріолети та VIP-вагони для гостей. Унікальна програма діє цілий рік, без перерви.

«Якщо 10 років тому у нас було 2-3 тисячі туристів, то нині «Карпатський трамвай» возить у 10 разів більше людей, ніж їх проживає у Вигоді. Щороку ми перевозимо до 20 тисяч туристів», - уточнює Любомир Яцків.

Піком сезону для «Карпатського трамвая» називають літню пору. Тоді тут найбільше дітей. Проте осінь, кажуть, запам’ятається туристам золотими барвами лісу, а зима - запорошеними смереками та снігом, який часом сягає до 1,5 метра. Мандрівка “Карпатським трамваєм” триває майже 4 години. Це «класичний» маршрут. «Гірський» передбачає екскурсію на цілий день. Тоді «Карпатський трамвай» пропонує своїм гостям колективний відпочинок із зупинками на пікніки, тихим полюванням і купанням у «Мізунських водоспадах». Не обминають гості і джерела «Горянка» та «Дзюркач», про які тут століттями розповідають легенди.

«Карпатський трамвайчик» рухається зі швидкістю 15 км на годину, а тому уважний гість може почути під час мандрівки історію про традиції Бойківщини, роздивитись гору Церковище, де стояла перша церква і звідки бере початок соляна «дорога життя», болото-заповідник «Ширковець» та побачити легендарний санаторій «Джерело Прикарпаття», зведений у 60-х роках для реабілітації космонавтів. Тепер він стоїть законсервований, бо повені та негода зруйнували водопровідну й каналізаційну системи. Історію цього краю на маршруті доповнюють перевдягнені хлопці-упівці, які супроводжують гостей. Українськими піснями наповнюють мандрівку туристів музиканти, завдяки їм у «Карпатському трамваї» стало можливо навіть проводити весілля.

«Перше ми робили весілля для курортників Трускавця і Моршина. Навіть видавали посвідчення про те, що вони на період курорту є нареченими. Але цією грою серйозно зацікавились молоді пари, тож я змушений був поговорити з нашим отцем Зиновієм. Виявилось, що це не так просто - провести шлюбну церемонію. Необхідно, щоб за місяць-півтора молодий і молода приїхали до нас на парафію, прийшли до храму, посповідались і отримали дозвіл на шлюб. Та охочих знайшлось немало. І так ми провели вже 18 весіль», - розповідає Любомир Ксенофонтович.

На цьому власники «Карпатського трамваю» не зупиняються. Серед ідей - побудувати у Вигоді справжній вокзал вузькоколійки і возити сюди туристів просто з Києва та Львова. Адже поряд прокладена широка колія, а тому цю ідею тут вважають цілком реальною.

«Наразі ми хочемо ще пустити вузькоколійку до Славського (Львівська область – авт.). Цей проект - на стадії економічного обґрунтування. Для його реалізації потрібно доброго інвестора. Об’єднані громади Вигодська, Славська та Долинська вже обговорюють цей проект. Попередньо планують добудувати до 25 км вузької колії. Переконаний, що тоді і санаторій «Джерело Прикарпаття» теж отримає нове життя і запрацює для туристів», - запевняє Любомир Яцків.

«Ми вже готові продовжити вузьку колію на 7,5 км, а сусідня об’єднана громада - зробити дорогу до села Сенечів. Звідти автодорогою відправлятимуть сюди людей, а ми їх возитимемо вузькоколійкою», - відкриває таємниці домовленостей начальник вузької колії Олег Балашов.

Насправді, стверджують місцеві, утримання вузькоколійки – досить затратна справа. Повінь і дощі – головні чинники її руйнації. Окрім вузької колії, тут постійно доводиться ремонтувати ще й дерев’яні мости, а їх є понад 30. Найбільший має протяжність понад 200 м. Водночас, фахівці запевняють, що перспективу деревообробної галузі тут бачать за будівництвом добрих доріг. Колію ж хочуть залишити лише туристам.

«У рік ми перевозимо вузькоколійкою біля 36 тис. куб м деревини. Щорічно перевезення падає, бо зменшується вирубка. Думаю за 10-15 років на цій колії, як і у всій Європі, залишаться виключно туристичні перевезення. …Ось як придбаємо паровозик, побудуємо добрі дороги, тоді потік туристів у нас буде нескінченним», - переконаний Олег Балашов.

А поки саме перевезення лісу та його переробка дає змогу власникам утримувати вузькоколійку. Часто разом із туристами у вагончику повертаються додому з роботи лісівники. З одним із них у нас зав’язується розмова. Чоловік не називає свого імені, але каже, що агентство Укрінформ добре знає ще від Майданівських часів. Тоді його, учасника Революції Гідності, журналісти часто запрошували у київський офіс погрітися та випити гарячого чаю. Тепер чоловік зізнається, лісівник – то вже не така й романтична професія. Каже, люди увесь червень потерпають від спеки, а він і не пам’ятає, коли востаннє вдень знімав гумові чоботи. Не лякають його ні звірі, ні кліщі. Зізнається, ліс потребує санітарного очищення, догляду та лікування. Як усього цього не стане, то й людям у лісі буде непереливки. Чоловік нарікає на випадки браконьєрства і смітники посеред лісу. Зізнається, багато молодих людей виїжджає за кордон на заробітки, але, зрештою, повертаються додому. А ще запевняє, місцеві бережуть ліс як зіницю ока, бо без нього, каже, у Вигоді не буде ні роботи, ні туристів, ні життя.

Фото Юрій Рильчук