Космач жовтогарячий

1. Космач – одне із найбільших сіл України. Складається із 32 присілків. Місцеві впевнені, що воно таки найбільше в Україні. Однак, відомо, що офіційно визнаним найбільшим за площею селом України є сусідній Микуличин. То ж космачанам ще потрібно довести свою гіпотезу.

2. Є декілька версій походження назви села. Усі вони пов'язані із іменами першопоселенців з косматим (кучерявим) волоссям. Відрізняються хіба що походженням цих людей. Одна з легенд вказує, що засновниками Космача були італійці.

3. Кажуть, що мовознавці тлумачать переклад слова «космач» як «келія сонця» чи «сонячне світло». Невипадково, напевне, у космацьких майстринь народних ремесел переважає жовтогаряча колористика. Це й робить вироби особливими та неповторними серед інших гуцульських майстрів.

4. Перша офіційна згадка про село датується 1412 роком. Однак, як зазначає колишній сільський голова Дмитро Пожоджук, за радянських часів були знайдені і давніші документи, які були знищені.

5. На території села у 1944 році керівниками підрозділів Української Повстанської Армії проголошено Космацьку незалежну республіку. Вона протрималася цілих 6 років. Я вважаю, це багато.

6. Згідно легенди, саме у Космачі вбили найвідомішого опришка України – Олексу Довбуша.

7. Саме у Космачі народився о. Омелян Ковч. Священник, визнаний Папою Іваном-Павлом ІІ блаженним, який загинув у концентраційному таборі «Майданек» (Люблін, Польща) у 1943 році.

Як доїхати? Є дві дороги, які ведуть до Космача – через село Шешори та через село Яблунів. За крайні 15 років я тричі був у цьому селі. І мушу сказати, що добре запам'ятав стан доріг. Саме через їхню погану якість протягом багатьох років село відвідували мало туристів. З одного боку, це добре. Вдалося зберегти той колорит, який уже втрачений у розкручених туристичних селах. З іншого боку – це було проблемою, бо далеко не кожен хотів їхати сюди саме через дорогу.

Що ж зараз? Дорога зі сторони Шешорів особливих змін не зазнала. Гугл показує, що 11 км між селами долаються автомобілем за 30 хвилин часу. Це поганий результат.

Але в минулому році дорога між селами Яблунів та Космач була добре відремонтована і тепер 15 км цією дорогою долаються за 20 хвилин. Так можна і варто їхати.

Отож, якщо їдете власним автомобілем з Франківська, вам треба рухатися до Коломиї, поворот на Косів, а на кільці у селі Яблунів – перший з'їзд. Далі, звісно, треба рухатися обережно і стежити за підказками GPS або порозпитувати місцевих, чи інтуїтивно рухатися вперед. Справа у тому, що у центрі Яблунова є декілька паралельних вулиць і виїзд на дві відремонтовані дороги – до Космача та до Делятина. Тому пильнуйте.

Відстань між Івано-Франківськом та Космачем – 90 км. Долається шлях приблизно за 1 годину 40 хвилин.

Якщо ж ви їдете до Космача громадським транспортом, то тут усе просто, бо сідаєте на автобус, де пише «Космач». Актуального розкладу автотранспорту, у зв'язку із пандемією, я вам не підкажу, але бусики є і з Франківська, і з Коломиї та Косова. Рекомендую використовувати доволі хороший сайт bus.com.ua. Однак, не гарантую, що інформація тут на 100% точна. Колись у великодній четвер я так і не дочекався анонсованих сайтом автобусів із Надвірної до Івано-Франківська.

Що подивитися по дорозі? По дорозі із Яблунова до Космача є три місця, де, на мою думку, варто зробити зупинку.

Перше таке місце – водоспад на річці Рушір. Маленький водоспад, висотою 4 метри ховається від допитливих очей туристів за 9 хв їзди (7 км) від центру Яблунова ліворуч від дороги біля закинутої бази «Смерічка». Знайти його зовсім нескладно. Навпроти – доволі велика рекреаційна зона, де можна «перекусити» та відпочити.

Друга зупинка – нафтові джерела. Територія навколо Космача багата на природні копалини – сіль і навіть нафту. Звісно, для промислового видобутку її замало. Але такі нафтові калюжі поширені на першому підйомі уже на території села. Місцеві мешканці таким розчином укріплюють дахи своїх будинків.

Третя зупинка – панорамний оглядовий майданчик на спуску безпосередньо у село. Найвідоміші фотографії села зроблені саме з цього місця.

Цим селом зацікавилися у Києві різні проекти не так давно. Однак, уже зараз в інтернеті є досить багато інформації, контактних телефонів ґазд. Кожен може знайти щось для себе. Я був там загалом чотири дні свого життя і мушу визнати, за цей час ще до кінця не вивчив село. Мабуть, і тижня мені буде мало. Хоча мене тут приймали завжди дуже гостинно. Можливо, через те, що парохом церкви Пресвятої Трійці є мій давній друг о. Ігор Андрійчук, а можливо, люди тут дуже щирі, чи я з такими просто спілкувався.

Отож, у першу чергу прогулянка селом. По часу вона займатиме у вас годину. Можливо, трішки більше.

Безперечно, основними об'єктами у селі є храми. Два з них розташовані зовсім недалеко один від одного. Новий храм Пресвятої Трійці зведений у 1997 році та належить громаді УГКЦ. Поруч із ним – церква святих Петра і Павла, що належить громаді ПЦУ, зведена у 1905 році.

Обидва храми дерев'яні, збудовані у традиційному гуцульському стилі, хрестоподібні.

Церкву св. Петра і Павла увінчують три дерев'яні бані, оббиті блискучою бляхою за теперішньою гуцульською модою. З південної сторони біля храму розташовується невелика дерев'яна дзвіниця, збудована також 1905 року. Цікавим фактом є те, що  саме тут служив із 1965 до 1971 року отець Василь Романюк, який 1992 року став Патріархом УПЦ КП під ім'ям Володимир. Інтер'єр та розписи церкви традиційні, щоправда, це доповнюється яскравим гуцульським колоритом, коли до свят космацький храм прикрашають новими вишивками, ліжниками, килимами, веретами, різьбленими речами, так що він ніби перетворюється на музей народної культури Гуцульщини. Це характерно для багатьох гуцульських храмів.

Церква Пресвятої Трійці хоча й порівняно молода, однак має традиційні ознаки Гуцульщини – ліжники, рушники і т.д. Вони тут є впорядкованими і створюють дуже цікавий та рідкісний варіант оздоблення храму. Таке зустрінеш не скрізь. На тетраподі знаходиться релікварій о. Омеляна Ковча – «праведника світу» у євреїв, блаженного для вірних УГКЦ (у православ'ї використовується термін: «місцевопочитаємий святий»), людини, на честь якої названо кільце-розв'язку у Любліні. Там же є монумент, присвячений йому.

Прогулюючись вглибину села зустрічаємо пам'ятний знак на честь Олекси Довбуша та бачимо дзвіницю на старому кладовищі. Вона знаходиться на місці комплексу найвідомішого храму села Космач – церкви св. Параскевії. Або, як її називають у народі – «Довбушевої». Вона була збудована у 1718 році. Іконостас цього храму фігурує у знаменитому фільмі «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова і зараз знаходиться у Художньому музеї Києва. Сам храм знищила радянська влада у 1983 році. Відомий мистецтвознавець В.Вечерський писав, що не тільки місцеві хотіли захистити свій храм. «Разом обстоювали церкву: комуніст, заступник голови Ради міністрів УРСР Петро Тронько і «націоналіст», дисидент, публіцист, історик Валентин Мороз, священник Василь Романюк та письменник Олесь Гончар…», – пише автор. Не вдалося… Надто сильно космачани противилися радянській владі.

Повертаючись до центру, не забудьте зайти в унікальний для нашого краю еко-будинок «Бутинар».

Це така садиба, збудована з екоматеріалів, зверху покрита 20 тонами землі і травою, яка надається за немалі гроші в оренду на певний час виключно сім'ям разом із подвір'ям, озером, сауною, дровами та всім іншим. Мушу сказати, дуже класно, але і доволі дорого.

У Космачі багато цікавих старих будинків. Тому щиро раджу перед вечерею прогулятися центром. Що цікаво, майже на усіх історичних будинках є меморіальні дошки. Це дійсно гарно.

Якщо ви прихильники народних ремесел, сільських музеїв або любите домашню їжу, Космач – для вас. Розпочнемо із центру села. До речі, за день ми відвідали без поспіху майстер-клас з гончарства, сирних коників, писанкарства (демоверсія), хату-стаю, музей Довбуша та мали оглядову екскурсію. Отже, можете сюди їхати не на один день.

Музей Довбуша на вулиці Довбуша, 17. Ви бували у приватному музеї, автор якого пенсіонер, фанат свого дітища? Я бував у декількох і мушу попередити: запасіться терпінням, слухати треба буде багато. Змиріться з цим і насолоджуйтеся колоритом власника, вірте чи ні у різні небелиці і легенди та просто кайфуйте. У цьому фішка таких музеїв. Хоча я не відношуся до любителів цього виду розваг і бував у таких місцях виключно з професійного боку, мушу визнати: на подвір'ї пана Михайла гарно. Навесні розквітають крокуси, химерні авторські скульптури з дерева створюють містичне середовище і все тут проникнуте тим дивним поєднанням язичництва і християнства, магії та логіки, традиції та еволюції.

Заснований ще у 1970 році, музей став символом Космача. Тому йти варто.

Музичні інструменти від пана Богдана. Між двома церквами у центрі живе пан Богдан. Він є спеціалістом з музичних інструментів та народних танців. Він не характеризується комерційністю своїх проектів, як у Верховині, отримує задоволення від процесу розповіді і не завжди стежить за часом. До нього варто йти тоді, коли любиш народну музику і танці, і тоді це буде неймовірно круто.

Музей вівчарства розташований майже при центральній дорозі, тому його знайти неважко. Це перший в Україні подібний заклад, заснований ще у 2013 р. Знайомить відвідувачів із процесом переробки молока, виготовленням сирів,  овітерапією.

Екскурсію в музей варто поєднати із відвідуванням гончарської майстерні Андрія Бойчука. Власне тут бував двічі. Обидва рази мене та моїх друзів чекав теплий прийом і, що головне, на одному подвір'ї було майже все – гончарство, сирні коники – то мені найбільше сподобалося. Не думав, що вони так важко ліпляться. Писанкарство теж класне.

Хоча то була демоверсія – тільки один шар фарби, але мені сподобалося, проте образотворче мистецтво – не моя стихія. І, звісно, прекрасний обід – смачний, домашній, ситний. Досі згадую.

Як потрапити? Дуже легко. Бажано, щоб дощу не було. Дзвоните завчасно Андрію. Він усе організує. Їдете (чи йдете), ставите машину на імпровізованій стоянці на горі та спускаєтеся «по той бік гори» до хати.

Але і це ще не все. Адже є уже згаданий пан Дмитро, який не тільки колишній політик, а й майстер вишивки. Якщо дуже пощастить, можна потрапити й на майстер-клас із виготовлення традиційного взуття – личаків.

Одним словом, від одного дня до тижня у Космачі можна зупинитися.

А тепер гори, маршрути та організація процесу.

Космач знаходиться у горах. Не дивно, що з цього села розроблено безліч маршрутів саме в гори, якими активно користуються туристи. Тут вам у допомозі стане або маркування, або провідник. Отець Ігор та й інтернет рекомендував Василя Книшука. Він не завжди у Космачі є, але допоможе з організацією чи підкаже, до кого звернутися.

Тож куди податися? Найвідоміша гора у Космачі – Сиглін, яка стала відомою завдяки гойдалці на вершині, пам’ятаєте, на ній каталася недавно «інстамандрівниця з лемаршруткою» Леся Нікітюк. Є два маршрути на цю гору. Тому раджу завчасно вивчити, який з них буде для вас кращим.

Лисина Космацька – цікава гора, адже тут збереглось язичницьке святилище. Вершина – не менш мальовнича і таємнича, ніж наш більш популярний Писаний Камінь на Верховинщині. Щоправда, підніматися туди треба годин п’ять. Спуск теж не короткий. На неї варто розрахувати один довгий світловий день.

Легшими стежками є похід до Каменя Олекси Новаківського (Каменя Довбуша у Завоєлах) на околиці села та прогулянка до соляних джерел. Щоправда, останню без гіда пройти не найлегше.

Отож, у Космачі є де провести вікенд, відпустку або просто релакснути один день. А коли погода гарна, то взагалі буде чудово.

Контакти:

Василь Книшук (гід, еко-будинок «Бутинар»): 067 672 08 48

о. Ігор Андрійчук (парох церкви Пресвятої Трійці): 095 544 72 08

Андрій Бойчук (гончарська майстерня): 068 727 13 98

Параска Бойчук (музей вівчарства): 067 999 21 15

Дмитро Пожоджук (гід): 097 551 44 02

Богдан Костюк (музичні інструменти): 097 961 55 04

Фото: Андрій Костишин, Андрій Савчук, Микола Джичка, ТАІФ, Nazar Barabash.

Всі права застережено. Повне або часткове використання матеріалів дозволяється тільки за умови активного, прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на конкретний матеріал та згадки першоджерела не нижче другого абзацу тексту.