Таємничі скелі Сокільського хребта

Є кілька основних точок виходу на Сокільський хребет:

1. Село Бабин і “дорога в небо”: тут дуже швидкий вихід на хребет поміж Кашицьким каменем та дорогою до Тутурівського каменя.

40 хвилин - і ви милуєтеся краєвидами. Трек можна подивитися тут.

2. Село Яворів. Якщо ви не шєнуєте (бережете – діал.) машину, то можете доїхати до точки, звідки через 40 хвилин вийдете до Михасюкового каміння.

Трек тут.

3. Можна стартувати з села Соколівка, прямо від церкви, де “кольоровий” Ісус слугує прекрасним орієнтиром, і досить пологою дорогою вийти на початок хребта. Звідти пройти аж до краю хребта – до Сокільської скелі понад Черемошем. Цей маршрут ми сьогодні і пройдемо. Його також можна спланувати у зворотному порядку.

Також можна підбирати будь-яку ділянку з вищеназваних для спуску, плануючи свій власний маршрут.

Оскільки ми йдемо в неділю, то стартуємо під дзвони церковної служби, які неначе благословляють нас в дорогу. Деякі прихожани явно не встигають вчасно, тому, неначе трейлранери, збігають з дальніх присілків в долину. Не забувайте вітатися – цим ви розвієте підозри до себе, адже гуцули до туристів ставляться насторожено. Але пароль “Слава Йсу” збільшує ваші шанси на адекватну відповідь на запитання “Скільки ще йти до..?” чи “А де тут вода?”

Через 40 хвилин виходимо до присілка з невеличким яблуневим садом і шикарним краєвидом на Ігрець.

Тут бажано зробити кілька фоточок і йти далі, адже краєвиди будуть все кращими.

Після садка стежка, яка губиться в траві, виводить на хребет. В цьому місці головне не заблукати. Очевидно, тут не живе багато людей, і маршрут заростає травою та вкривається зарослями ожини. Але у вас є трек мандрівки, так що ніц не страшно.

Після того, як ми подолали ожину, виходимо в лісок, а за ним перша полонинка. Ось тут я раджу влаштувати перший чай-брейк.

Перед вами Ігрець, Річківський Буковець, а внизу села Яворів і Соколівка. Краєвид просто чудовий в усі пори року.

А поки ви наливаєте чай з термоса, дістаєте бутерброд, смачне печенько і насолоджуєтеся краєвидом, ми поговоримо про пори року в Карпатах і про те, коли краще йти на Сокільський. Інформація буде максимально суб’єктивною, але досвід відвідання цього місця в мене пристойний.

Весна. Чудовий вибір, щоб прийти сюди. Особливо травень, коли все зелене, на далекій Чорногорі ще біліє сніг, а схили Сокільського встелені весняним різнотрав’ям.

І це все доповнюється шикарним саундтреком співу пташок. Весна на Сокільському – це топ.

Літо. Трава починає вигорати десь з середини липня. Води на хребті стає менше, так що її потрібно брати з собою. Або ставати на ніч на стоянках, де є непересихаючі джерела (про що ми поговоримо згодом). Зате влітку тепло і вночі спати комфортно.

Можна навіть у гамаку, якщо цьому сприяє погода.

Осінь. На мій смак, восени Сокільський розкривається найкраще.

Більшість лісів тут листяні. І якщо ви потрапите сюди в золоту осінь, отримаєте враження на все життя.

Зима. Не раджу сюди ходити взимку. Зима – це дуже гарна пора для походів в гори, коли шикарна видимість і “Сітий Николай трісе сідоу бородоу”, створюючи химерні образи, які вражають своєю досконалістю. Але для зимового мандрівництва туристам-початківцям раджу сходити на Ігрець, можливо, на Писаний камінь.

Туристам-профікам краще підійдуть Чорногора, Свидовець або Ґорґани. Сокільський, на мій смак, під снігом ховає всі свої головні родзинки. Крім того, лазити по скелях, засипаних снігом, дуже небезпечно. Тож зима – не найкраща пора для відвідання цього місця.

Йдемо далі хребтом і вже через півгодини опиняємося на найказковішій полонинці в Карпатах (я не перебільшую).

На бічному відрозі розташоване ґаздівство, внизу – траса Р 24 і Яворів, а на задньому плані – неймовірна панорама Ігреця, Писаного каменя і вдалині – хребет Кринта-Скупова.

На полонинці є лавочка, тож раджу тут присісти, зробити ще кілька ковтків чаю-кави і набратися сил – далі ми будемо кілька разів набирати висоту і скидати її.

Михасюкове каміння. Йдемо красивими полонинками, часом траверсуючи їх і милуючись краєвидами Покутсько-Буковинських Карпат. Але не баріться – в нас попереду перший “вау поінт” – Михасюкове каміння. Для того, щоб на нього потрапити, нам потрібно траверснути вершинку (дивіться трек в кінці статті). Михасюкове каміння – одна з наймальовничіших локацій на маршруті. Ми цей камінь часом називаємо Язик Довбуша – за аналогією з його норвезькою копією (відомо ж, що світ пішов від гуцулів). 

Внизу розташована полонинка, на якій колись дід Лук’ян випасав овець. Зараз немає вже ані діда Лук’яна, ані овець. Залишилися тільки старі хатинки. 

Свинячий Гук. Цю групу скель найлегше пропустити, адже до неї потрібно спускатися в ліс. Екзотична назва означає “свиняче рило”. Свинячий Гук відомий своїми печерами і ходами, по яких можна спуститися від верху скелі і аж донизу – тут справжній «діснейленд». 

Але будьте уважні – зі скелі легко впасти і травмуватися.

Кашицький камінь. Інші його назви – Тигрова голова, або ж Голова Довбуша (без Олекси Васильовича нікуди).

Скелю легко розпізнати по прапорах на її маківці.

Попід масивом є чудові місця для кемпінгу, правда, немає води. Для того щоб потрапити на вершечок скелі, потрібно пройти від місця стоянки на північний захід (праворуч) метрів з 30 і пролізти в розщелину “у инчі світи”.

Далі по стежці можна зайти на саму вершину, з якої відкривається неймовірний краєвид. Нижче вершини теж є прекрасні інстаточки для фоточок. До речі, перед підйомом на горбичок, під яким знаходиться Голова Довбуша, є джерело “Під буком”. Правда, воно може пересохнути. Координати ви можете подивитися тут.

Татарівський камінь. Татарівський камінь (Татарівське святилище, або ж Сова) і Татарівський великий – це дві різні скелі.

І з цим, напевно, найбільша плутанина. Назва “Татарівський” походить не від татар, які буцімто вирішили зайнятися болдерингом на хребті, а від вуйни Татарєчки, яка тут колись мала свою хату.

Із Сокільським хребтом пов’язана дуже цікава історія – буцімто саме тут (припустимо що під Татарівським) медитував майбутній засновник хасидизму Бааль Шем Тов. І саме тут він заснував своє вчення. В хасидських переказах Ісраель бен Еліезер (справжнє ім’я цадика) щовечора мандрував потаємним тунелем до Єрусалиму. Швидше за все, не в тілесній формі, а в духовній, адже під час однієї з молитов до нього в гості зайшов Олекса Довбуш. Побачивши щось незрозуміле, опришок за давньою гуцульською традицією вирішив вбити цю чудасію барткою. Але несподівано застиг (певно, «йго имив корч») і так і стояв, доки Бешт “вернувси з Єрусалиму” і “розблокував” ватажка опришків. Після того вони стали «колєгами» і Ісраель домовився з Олексою, аби той не грабував бідних євреїв (лише багатих). Не дивно, що Бешт «тусувався» біля Татарівського – адже саме тут є одне з небагатьох діючих джерел на хребті. Ось такі чудеса творилися в цьому місці.

Тутурівський камінь. Наступний камінь у нас на маршруті найбільший, найвідоміший, і, напевно, найкрасивіший – Танасків камінь.

Він же Тутурівський, він же Ведмежі ворота, він же Татарівський великий.

Біля нього є джерело з водою і тут можна достатньо комфортно влаштувати стоянку. Від стоянки можна підлізти на «балкончик», з якого відкривається фантастичний краєвид.

Особливо на заході сонця.

На скелі ви будете бачити багато написів – деякі зовсім нові, а деякі старіші. Академік Микола Кугутяк називає це місце давнім святилищем, а виїмки у скелі – жертовними чашами, які слугували для давніх культів, ще задовго до “довбушівських чєсів”.

Анатолій Кифішин деякі надписи порівнював з шумерськими, і це вкотре підтверджує, що світ пішов від гуцулів.

Тутурівський здавна полюбили скелелази з Чернівців, Косова і Коломиї. Вони тут з’їжджалися на тренування, а в 2021 році учасники коломийського клубу «White Stone» випустили гайдбук по Тутурівському каменю, де можна знайти маршрут на будь який смак.

Стати в цьому місці з наметами хороша ідея ще й тому, що на захід сонця можна піднятися на оглядовий майданчик скелі, а зранку, якщо вийти на галявину з протилежного боку, можна спостерігати, як сонячний диск поволі підіймається з-поза Хоминського хребта.

Ось такий ми побачили вид на Хоминський... Схід і захід сонця в горах – це найкраще, що може бути в житті.

Наступного дня (якщо ви мене послухалися і заночували біля Тутурівського каменя) ми продовжуємо маршрут до Сокільської скелі.

Поступово скидаємо висоту, проходимо повз кілька скель. Зокрема попри Гарбузівське каміння, на якому Микола Кугутяк виявив унікальні стародавні антропо- і зооморфні зображення, більшість яких зробили косівські студенти.

Цікавим об’єктом є Маришеве або Лесівське каміння.

Його найвищою скелею є Чортів палець.

Тут теж є стародавні жертовники і наскельні зображення. Хто шукає, той знайде.

За кілометр до Сокільської скелі розвилка, яка дозволяє спуститися в двох різних місцях:

1. Якщо звернути ліворуч, то можна вийти на Сокільську скелю зверху і звідтіля вже спуститися до Черемошу. Цей трек я описав у статті “3 К”.

2. Або ж піти руслом річки і вийти прямо біля пам’ятника Тарасу Шевченку (першого у Всесвіті).

Після спуску (якщо це буде літо чи пізня весна) рекомендую скупатися в священній гуцульській ріці – Черемоші. До речі, Сокільська скеля відігравала важливу роль своєрідного маяка, по якому орієнтувалися при сплаві дараб до Вижниці. Але водночас скеля була дуже небезпечним місцем, де траплялися нещасні випадки, адже саме тут Черемош робить різкий розворот. Епічна картина боротьби бокорашів за життя під Сокільською скелею описана в другому томі роману Вінценза “На високій полонині”.

“Стіна, висока стіна, якої людським рукам не здвигнути, відбила світ. Луком нагнутим стоїть похилена над Черемош і дивиться у воду. Дивиться віками віків і немов щось читає. А той Черемош припав до неї, обіймає її і цілує. Нараз відоб'єся, кине собою і зареве, як ранений медвідь. Грізно і завзято валить на тую гать муровану, що нею люди скували єго і відділили від Сокільської єго, свобідного, сильного, безсмертного сина гір!” – писав про це місце Богдан Лепкий.

Від пам’ятника Шевченку можна добратися автобусом або автостопом до Кутів, а звідти вже кому куди потрібно. Або ж своїм транспортом, що буде взагалі ідеальним варіантом.

Сокільський хребет – це 16 кілометрів надзвичайних краєвидів, неймовірної природи, чистого карпатського повітря, містичних історій і справжнього щастя. У свій час тут бували Богдан Лепкий, Юрій Федькович, Гнат Хоткевич, Дмитро Павличко і багато інших відомих людей. Тож якщо ви тут ще жодного разу не бували, ось вам чудова ідея для подорожі. А якщо бували, це місце однозначно вартує відвідати ще раз.

Трек мандрівки можна глянути тут.

І сонце за Дїл вже сідає,
І мракнуть всі гори вже сном,
Лиш той ще Сокільский сіяє,
Як з золота кутий шелом.
Юрій Федькович

Щастя є! Вйо до горбів!

Світлини: Олександр Бондаренко, Василь Іваночко.

Всі права застережено. Повне або часткове використання матеріалів дозволяється тільки за умови активного, прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на конкретний матеріал та згадки першоджерела не нижче другого абзацу тексту.