Подорожуючи бойківським краєм Франківщини, ми завітали у Перегінське Калуського району. Тут все своє життя живе і працює Василь Семко. Він відомий на Бойківщині різьбяр по дереву, роботами якого прикрашають не тільки ґаздівські оселі, але й храми.

Різьбярству пан Василь навчався з дитинства сам, удосконалюючи свої навички  щодня. Без художньої освіти йому вдається робити із бруска дерева витвори мистецтва, вражаючі уяву. Хоча він бував багато закордоном на заробітках, але ніколи і не думав покидати рідні краї. Тут він продовжує працювати і прививає любов до дерева своїм трьом синам. Сьогодні у проєкті «Бойківські Карпати: ІМЕНА» розкажемо про унікального різьбяра Василя Семка із Перегінського.

«По дереву складно різьбити, але для мене це релакс»

У майстерні Василя Семка вирує робота, великі дерев’яні скульптури дивляться на нас, а на стінах висять картини. На столі різьбяра лежить скульптура Ісуса, яку він зараз різьбить для церкви.

Різьбярством пан Василь захопився ще в дитинстві, коли це було популярне серед мешканців села. Але навчався всього сам.

«Свої перші роботи я почав різьбити в 14 років. У нас тобі було багато майстрів, але я сам все вивчав, досліджував те, як працювати з різною деревиною, разом із батьком ми кували перші мої інструменти, які у мене є і досі. У ті роки були популярні декоративні підставки, мисливські трофеї, з них я і починав. А згодом захопився пластикою. Вивчав на собі анатомію і пробував різьбити фігурки, картини, статуї, вигадував композиції», – розповідає майстер.

Вже за часів вільної України Василь Семко багато бував за кордоном, їздив туди працювати, відвідував фестивалі, брав участь у конкурсах і переймав досвід колег, але ніколи і не думав покидати рідні краї.

«Я все життя прожив тут, мої батьки і дідусі бойки і я себе вважаю справжнім бойком. Багато подорожував, був і на росії, де працював лісорубом. Там я відморозив собі руки і ноги і сказав, що більше туди не повернуся. Завжди тягнуло на свою рідну землю, бо тут мені добре. Я живу мистецтвом і черпаю натхнення з цих лісів, з природи, з того, що можу торкатися рідних дерев».

У навколишніх селах Василя Семка знають добре і замовляють його роботи для себе, на подарунки, для храмів, є вони і в приватних колекціях.

«Робота починається з задуму та ескізу. Я підбираю деревину, обрізаю, фрезую, склеюю, вирізаю бензопилою, різьблю, шліфую і так скульптура доводиться до ідеалу. Хоч по дереву складно різьбити, але для мене це релакс.

Найбільше подобається в моїй роботі той момент, коли начебто дивишся на той кусок дерева і не знаєш, з якої сторони за нього взятися, а потім робота йде і в кінці виходить щось красиве, чим можна милуватися», – розповідає пан Василь.

Майстер ділиться, що вміє працювати з усією деревиною, навіть є і екзотичні види.

«Найбільше я використовую липу, кедр, дуб. Працюю як з м’якими породами, так і з більш твердими і вважаю, що немає такого матеріалу, який би не піддався інструменту. 

Інструментів у мене дуже багато, і вони призначені для різної роботи, як пензлики. Одні працюють в плоскості, іншими забираю багато матеріалу. Багато інструментів я замовляю і тепер можу дозволити собі світові бренди, англійські, німецькі, а раніше, коли тільки починав – то кував сам. Вивчив металообробку і все, що мені було потрібно – робив сам. Якщо якогось інструмента не вистачає беру і сам роблю. Для різних робіт різні стамески. Є такі, як шило для скрупульозної роботи, є великі, які забирають багато матеріалу».

«Вироби будуть стояти ще років сто, а то і більше!»

Пан Василь розповідає, що різьбярі вже перевелися і залишилося дуже мало майстрів. Але він живе цією справою і передає свої знання іншим.

«У регіоні на даний момент не так багато людей, які займаються художнім різьбленням. Колись було багато, але люди вже цим не займаються. Але я дуже хочу передати цю справу іншим. Я і навчаю людей, займаюсь різьбленням з моїми синами. Старший вже сам приходить в майстерню без мене.

Раніше були фестивалі, змагання з бензопиляння, їздив і за кордон, але пандемія і війна все змінила. Тепер людям не до цього».

Але свою справу перегінський майстер знає добре і закарбовує майстерність у скульптурах.

«Мене дуже тішить, що після добре зробленої роботи вироби будуть стояти ще років сто, а то і більше! Є такі твори, які роблю місяць, а то і більше, але люди замовляють, готові чекати і це мене тішить!».

За словами різьбяра, за кордоном таке мистецтво більше розвинене, але він не покидає можливості розвивати його тут, вдома.

«Головне його знову розвивати, займатися. Все, що я знаю – я передаю дітям. Я ніде не вчився, художньої освіти не мав, читав книжки, дивився щось в інтернеті, надихався роботами Пінзеля, і можу на своєму прикладі показати і розповісти про те, який це складний шлях, але це дуже творча робота, яка мене заспокоює», – ділиться майстер.

«Після того, як я повернувся з війни –
художнє різьбярство стало для мене ще й реабілітацією».

На війну Василь Семко пішов у березні 2022 року.

Отримав три поранення... 

Довго лікувався, але тепер знову повернувся до роботи.
«Як тільки люди почули, що я знову тут і працюю – почали звертатися. І я хоч і не мав сил та здоров’я – брався до роботи. Це мене лікує. Тут я відключаюсь від всіх думок, від новин, поринаю в роботу, відпочиваю і відновлююсь», – розповідає пан Василь.

Долучає до своєї роботи й інших ветеранів, допомагає їм почати свою справу. Так вони разом гуртуються і створюють мистецтво.

Є у Василя Семка улюблені роботи – серія бойківських опришків.

«Їх замовляли у мене ще до війни, але вони мені так сподобалися, що я їх зробив ще раз! Кожен з них унікальний і неповторний!».

А ще майстер відтворив старовинну дерев'яну скриню. Прикрасив її бойківськими візерунками та орнаментами.

Василь Семко: «Я справжній бойко, якщо дивитися по етносу. Ми тут всі бойки. І ми відрізняємся від гуцулів, від лемків. Ми роботяги, кожен може викрутитися, заробити, ми дуже патріотичні. І всі ми залишаємося тут, цінуємо рідну землю і працюємо. Робимо світ навколо себе кращим, не чекаючи на владу». 

Зараз Василь Семко живе і працює у рідному Перегінську, зберігає старовинні різьбярські традиції і робить усе від нього залежне, щоб привити любов до художнього різьбярства своїм дітям та учням.

Фото: Софія Дмитрів, Василь Семко, Андрій Тимків.

 

Софія Дмитрів, спеціально для проєкту «Бойківські Карпати: ІМЕНА».

Всі права застережено. Повне або часткове використання матеріалів дозволяється тільки за умови активного, прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на конкретний матеріал та згадки першоджерела не нижче другого абзацу тексту.