У пошуках нових історій для проєкту «Бойківські Карпати: ІМЕНА» ми завітали у бойківське село Тростянець Долинської територіальної громади, яке, з-поміж іншого, відоме тим, що у ньому є церковна парохія Святого Миколая УГКЦ – останнє перед мученицькою смертю від рук сталінсько-комуністичних катів місце душпастирства о. Андрія Бандери, батька Героя України і Провідника ОУН Степана Бандери.

Тут, у Тростянці, ми познайомились з родиною Володимира і Любові Кісів, які мешкають у чудовому, затишному, барвистому будиночку, що нагадує вулик.

Чоловік вважає себе бджолярем, а не пасічником і жартує, що бджоляр, мовляв, вирощує, пестує і розводить бджіл, а пасічник на пасіці тільки траву косить або кілочки забиває.

Щонайперше Володимир Кіс – бджоляр, а вже відтак і громадський діяч та співзасновник Гільдії медоварів України, очолює Долинське Братство карпатських бджолярів і власник племінного бджолорозплідника. Свого часу він навчався у Болехівській СШ №1. Його батько і мати упродовж років трудилися на Болехівсьому лісокомбінаті. Згодом пан Володимир вступив до Снятинського культосвітнього технікуму, а закінчував навчальний заклад вже у Калуші. Сорок три роки Володимир Кіс пропрацював у царині культури на Долинщині – директором клубу, викладачем музичної школи і за сумісництвом  керівником духового оркестру.

Село розташоване за неповні півтора десятка кілометрів від міста Долини на так званій «Великотур’янській гілці». Але родинна колиска героя нашого репортажу Володимира Кіса, де він народився і зростав, – невеличке  село Гериня, що притулилося біля підніжжя відомої Ясної Гори з чудотворною іконою Гошівської Богоматері. Можливо, саме звідси бере початок його життєве покликання і натхнення – вирощувати і пасти «Божі комахи». Адже у родині Кісів ніхто і ніколи з діда-прадіда бджолярством не займався, а Володимир Васильович, навпаки, присвятив цьому найдавнішому бойківському промислу майже пів століття свого життя.

«Щоб не зурочив…»

«Бджолярством у нашій родині ніхто не займався, – оповідає про свої життєві дороги до служіння «Божим комахам» Володимир Кіс. – Батьки були далекі від такого заняття – важко працювали на лісокомбінаті, а мене бджолярство, навпаки, цікавило і захоплювало. Та бракувало можливостей ближче познайомитися з бджолами. Аж після одруження з Любою Василівною з Тростянця я згодом запізнався з родичем її батька – світлої пам’яті Миколою, який у своєму господарстві тримав кілька бджолосімей. Часто проходячи повз їх обійстя, як той пес, я щоразу просував голову крізь живопліт і спостерігав за бджілками. Микола та його дружина це запримітили, але нічого мені не казали. Та якогось дня Микола приніс моєму тестю бджолиний рій і сказав: «На, Василю, бо твій зять мені всі бджоли зурочить. Так все і почалося – з 1979 року я присвятив себе бджолярству».

Сьогодні Володимир Кіс має на ґаздівстві вже дві сотні карпатських бджолосімей. У своєму племінному господарстві вирощує і розводить бджіл. І навіть у Гадячі на Полтавщині спеціально навчався бджільництву в сільськогосподарському училищі, а також вдосконалював свої навички матковода зі штучного запліднення бджоломаток. Свого часу разом з дружиною Володимир у селі Тростянці – у сільському керунку «Городи», де було чисте поле і селяни вирощували огірки, збудував хату – образно кажучи, «з нуля». Любить жартувати, що там була пустота – на тій земельній ділянці навіть не дерев’яними кілочками, а огірками Володимир з Любов’ю позначали межі майбутнього домогосподарства, коли до них навідалися землеміри, щоб наділити план для будівництва. Бджоляр вважає, що саме бджолярство врятувало його родину у ті часи, коли потрібно було виховувати і ставити на ноги дітей, бо ж зарплати у царині культури були мізерні.

«Бджолярство – то пекельна праця, потребує великого терпіння і дуже прикро, що не кожен це розуміє, – каже Володимир Васильович. – Ми не знаємо, що таке вихідні чи святкові дні. Працюють бджоли, і я вимушений біля них працювати щоденно. Вихідні – на Різдво і Великдень…». За свою працю бджоляр і знаний громадський активіст у бджолярстві Володимир Кіс відзначений різноманітними грамотами і дипломами.

Медова симфонія і молитва за бджоли

У своєму бджологосподарстві, яке означене і як одна із локацій гастрономічного туризму Бойківщини «Медова симфонія», Володимир Кіс не тільки вирощує племінні матки карпатських бджіл, а також виробляє унікальні сорти меду і різноманітні продукти бджільництва – прополіс, віск, забрус – воскові кришечки з прополісом, пилок, маточне молочко тощо.

Як унікальний продукт бджоляр виробляє кремовані чи збивані види меду, використовуючи для цього спеціальне обладнання – кремувалку, яка за таймером п’ятнадцять хвилин крутить і збиває рідкий мед, а відтак на одну годину робить зупинку. І так процес кремування меду триває упродовж двох тижнів. Чим нижча температура меду, тим швидше він збивається.

«Після того, як ми медогонкою викрутили мед, його обов’язково проціджуємо і відстоюємо, – ексклюзивно для проєкту «Бойківські Карпати. ІМЕНА» поділився з нами деякими секретами кремування меду тростянецький бджоляр. – Але нема такого сита чи решета, яке б стовідсотково відділило від меду мікроскопічні крихти воску чи пилка. Через якийсь час вони все рівно спливають на поверхню продукту. І якщо свіжий мед розфасувати, то така якість не годиться для споживачів, бо не вабить ока – повинен бути чистенький продукт. Після кремування мед стає, як згущене молоко. Можна відтак додавати у масу перемелений чорнослив, какао чи горіхи тощо. У ньому нема кристалів чи мікроскопічних залишків бджолопродуктів, і такий мед добре намащується. Кремований чи збиваний мед як продукт в Україні ще належно не оцінений, тож і не поширений».

Бджіл потрібно годувати. За інформацією господаря, на зиму він витрачає дві тони цукру, щоб його комахи не голодували. Сьогодні реалізувати мед дуже важко. Продукцію бджільництва до повномасштабного вторгнення долинські бджолярі головно реалізовували завдяки організації різноманітних медових форумів у різних куточках України – у містах Новому Роздолі на Львівщині, Галичі чи Долині, Рожнятові чи Івано-Франківську на Прикарпатті і т.д. Володимир Кіс – один із активних співорганізаторів у місті Долині фестивалів бойківського меду та міжнародних з’їздів бджолярів на базі ЛОК «Дружба». Цьогоріч до дня Незалежності України у місті Долині планують провести вже ХV такий солодкий фестивальний форум. Але, звичайно, все залежатиме від об’єктивних реалій воєнного часу.

На право займатися вирощуванням племінних бджоломаток чи бджолопакетів – як основним видом його бджолярського господарювання,  Володимир Кіс має спеціальне свідоцтво Міністерства агрополітики України. Спочатку у господарстві була племінна пасіка, а тепер – племінний бджолорозплідник. За понад двадцять кілометрів за селом Осмолодою Перегінської територіальної громади – у Ґорґанах –  бджоляр тримає свій облітник. Туди завозять чистопородні батьківські бджолосім’ї і неплідні матки, які там запліднюються у повній ізоляції. Проте пасіки часто потерпають від любителів солодкого нектару – ведмедів, тож для охорони доводиться облаштовувати такі бджолоферми спеціальною огорожею.

Все обладнання, яке потрібне для роботи бджолиних пасік, Володимир Кіс виготовляє власноруч: і вулики різноманітних конструкцій, і бджолині рамки; наголошує, що у житті ще нічого не купував для своєї бджолоферми – все майструє своїми руками. Використовує у бджільництві двомісні вулики-лежаки, які годяться для розведення бджіл – так званих «пакетних пасік», а для виробництва меду – корпусні. Всі рамки – традиційних параметрів, які запроваджені у сучасному бджолярстві.

Володимир Кіс володіє яскраво вираженим, я б навіть сказав вродженим, почуттям самоідентифікації та пишається своєю бойківською самобутністю. «Бойки – люди тверді характерами і вперті у досягненні своєї мети. Самобутні і не схожі на інших. Я просто люблю свою Бойківщину, а не за щось… Дуже горджуся своєю працею, бо сприймаю бджіл, як Божі сотворіння».

Своє щоденне спілкування з бджолами Володимир Кіс починає зі спеціальної «Молитви за бджоли»: «Всемогутній Боже, Ти обіцяв дати ізраїльтянам землю, що тече медом і молоком. Ти подав святому Іванові Хрестителю на поживу дикий мед у пустелі. Ти – Сотворитель всього, що на небі і на землі, поблагослови нашу пасіку і хорони її, Господи, від усякої шкоди та дай, щоб ми, пожиткуючи з неї, благословили Тебе та діждалися всяких благ. Амінь».

Бойківські картопляники по-тростянецьки

Любов Василівна, дружина Володимира і його перша помічниця у бджільництві, оповідаючи про самобутні бойківські традиції і звичаї Тростянця, люб’язно погодилася поділитися з нами і окрайчиком родинної бойківської гастрономічної традиції та подарувала шанувальникам народної української кухні унікальний рецепт приготування бойківських картопляників по-тростянецьки.

«Найперше потрібно почистити, відварити зо п’ять картоплин і посолити їх, як зазвичай варимо картоплю на пюре, – оповідає тростянецька ґаздиня Любов Кіс, щиро пригощаючи нас рум’яними і запашними картопляниками. – Відтак ту воду, в якій варилася картопля, окремо відливаємо у горнятко, щоб охолола. А картоплю ретельно-ретельно вибиваємо, як на крем, щоб не було жодної грудочки. Даємо охолонути. І у воду, в якій варилася картопля, додаємо пів чайної ложечки цукру та столову ложку муки. Але води загалом має бути не більше двохсот грам. Даємо забродити пачці дріжджів на 15 чи 20 хвилин. Далі картоплю і ті дріжджі висипаємо у муку, додаємо одне яйце, дві столові ложки олії і повну з вершком чайну ложечку солі. До всього додаємо у картоплю терту на буряковій терці-шарпаку – одну чи дві великі цибулини. І з тією картоплею і мукою замішуємо тісто, як на пироги. Ставимо всю масу у тепле місце на годину-півтора, поки тіста не стане вдвічі більше. Але слід вважати, щоб не перекисло – не перетримувати. Відтак розігріваємо олію у каструлі, як на пампушки, а чайною ложечкою, попередньо мокаючи її в олію, набираємо потрохи тіста і кидаємо у киплячу олію для смаження. Бойківські картопляники по-тростянецьки годиться подавати до різноманітних юшок – грибних чи курячих, борщів і борщків тощо і, звичайно, як унікальну закуску до медухи. У давнину люди у наших селах жили бідно і м’ясо не часто було на бойківських столах. Зате наші предки вміли майстерно і смачно готувати розмаїття картопляних та інших овочевих страв, які нічим не поступалися м’ясним».

…Бджільництво – один із найдавніших бойківських промислів і дієвий сільськогосподарський сектор виробництва. Та навіть попри те, що експорт українського меду через воєнні реалії сьогодні знизився майже на третину, на ринку склалася парадоксальна ситуація – ціни на мед відчутно знижуються. Бджолярі пояснюють такі процеси потужним валом дешевого медового сурогату, руйнуванням бджологосподарств і зниженням активності українських медоробів східних і центральних регіонів України через війну.

 

Ігор ЛАЗОРИШИН, спеціально для проєкту «Бойківські Карпати. ІМЕНА».

Всі права застережено. Повне або часткове використання матеріалів дозволяється тільки за умови активного, прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на конкретний матеріал та згадки першоджерела не нижче другого абзацу тексту.