Бойківське село Сваричів, з часу першої писемної згадки про яке вже минуло 660 років, найдавніший і найбільший населений пункт у Рожнятівській територіальній громаді. А розташоване давнє поселення за чотири кілометри від колишнього райцентру Рожнятова в обіймах одразу кількох рік – Чечви, Лімниці, Дуби, та ще й невеличкої Млинівки, яка також може пишатися своєю колись поважною історією, яка дала їй промовисте ім`я.

Вже з перших кроків Сваричевом починаємо дивуватися. У сільському кутку «Центр» –  біля будинку колишньої колгоспної контори – давнім весільним маршем «На добрий день» нас зустрічають у бойківських уборах троїсті музики – скрипаль Василь Яцків, сопілкар Назарій Шиманський та бубніст Роман Возняк. Тішимося, бо так у бойківських селах зустрічають тільки поважних і бажаних гостей. З’ясовуємо, що до колективу ще бракує Аліни Возняк, адже саме означена четвірка сільських громадських подвижників завдяки сприянню підприємця Володимира Петровича Рибчака – власника частини конторських приміщень – сьогодні підтримує життя і подальший розвиток у Сваричеві сільського приватного краєзнавчого музею, заснованого ще вісім років тому. А рушієм чи, образно кажучи, першою скрипкою в організації, заснуванні та розвитку музейного закладу був Василь Яцків. Наша нова історія ініціативи «Бойківські Карпати: ІМЕНА».

Сваричівські непосиди

Так я образно називаю тих подвижників музейної справи, які не тільки народили краєзнавчий задум, але й зробили його реальністю. «Ми з Наталею Драгомирецькою – уродженці Сваричева; працюємо разом у Рожнятівській дитячій школі мистецтв – вона викладає історію мистецтв, а я – курс гри на скрипці та сопілці, – розповідає Василь Яцків. – Якось ми побачили, що наші учні не знають і не розуміють багатьох речей з бойківської минувшини, з історії свого села, не знають назв і призначення давніх предметів побуту. Тож ми на основі наших приватних колекцій і вирішили заснувати краєзнавчий музей Сваричева.

Мій рід з діда-прадіда – сваричани. Свого часу я закінчив Калуський коледж культури і мистецтв як викладач скрипки, а згодом і Київський національний університет культури і мистецтв… Нас з братом Володимиром, який від початку війни перебуває у лавах ЗСУ, виховувала тільки мати Даниїла Василівна. І ми їй вдячні за таке виховання...».

Таким чином, в основі музею – передовсім предмети побуту з приватних колекцій Василя Яцківа та Наталії Драгомирецької, які організатори і засновники краєзнавчого закладу щонайперше передали для музейних експозицій.

А ще автори ідеї ходили по селу від хати до хати, розмовляли з людьми і переконували односельчан для доброї справи збагатити музейні запасники давніми речами побуту, які часто ставали в сільських родинах зайвими чи непотрібними для вжитку, а потім організатори музею самотужки ті давні предмети відмивали, відчищали, приводили до належного вигляду і навіть часто реставрували.

«Спочатку нас було двоє з Наталею Драгомирецькою, а третій – підприємець Володимир Рибчак, який у перший рік для наших потреб віддав одну із найбільших кімнат у двоповерховому будинку, – з вдячністю згадує кроки заснування музею Василь Яцків. – Експонатів щораз ставало більше, і дуже бракувало місця. Тож він віддав нам згодом ще дві кімнати. І тепер у музеї вже три окремі приміщення з експонатами, належно відремонтовані і комфортні. А допомагала нам в оформленні музейних експозицій і підтримувала нашу ініціативу наша односельчанка і багаторічна директорка Рожнятівської ЦБС Марія Василівна Рибчак…».

Жива експозиція

У музеї представлено три основні експозиції, які розміщені в окремих кімнатах: «Історія Сваричева», «Сваричів сакральний» і «Бойківська хата». Щонайперше дізнаємося, що існує кілька версій заснування села Сваричева.

«Є багато легенд про походження села Сваричева,  – каже Василь Яцків. – Одна із них розповідає, що через сільські землі у бік селища Перегінська свого часу втікали татари, а пересварившись між собою, заснували тут поселення Сваричів. Ще є версія, що наше село назване на честь сина короля Данила Галицького – Сваромира. А дехто пов`язує походження села з виварюванням солі – мовляв, спочатку село називалося «Зваричів», а відповідно його жителі – «зваричами» Та жителі Сваричева найбільше знають і полюбляють легенду про втечу татарів…».

Живою експозицією, на наш погляд, є цікава краєзнавча атракція «Капличка на Мочари», яка пов`язана з легендою про втечу татарських завойовників. Саме з цього місця – цікаво, несподівано і креативно, на мій погляд, можна було б починати екскурсію краєзнавчим музеєм. Це урочище на околиці села, поросле вересом, наче встелене килимом, розлоге і болотисте, а навколо територія оточена горбами. А серед відкритого простору – одиноко видніється невеличка капличка. Всередині можна побачити чисельні пошкоджені часом ікони та інше начиння духовного призначення, які люди позносили зі своїх обійсть як непотрібне – через руйнування часом. У центрі каплички – давній кам`яний хрест, до якого притулився тетрапод. Вклякаємо, молимося, а відтак слухаємо розповідь.

«Побутує легенда, – розповідають мої провідники Василь Яцків і Назар Шиманський, – що на тому місці, де тепер капличка, давно Василій Валентій знайшов маленький хрестик і там спорудив хрест кам`яний. Таким чином справдився його сон. Відтак люди той хрест оббили фанерою і зробили для моління невеличку капличку. А у 90-х роках минулого століття селяни спорудили там вже цегляну капличку навколо хреста – приходять помолитися чи поставити свічку. Місце тихе, обіймає спокоєм. Та й давні і знищені часом, але роками намолені, ікони люди зносять до каплички… А горби навколо – то залишки чумних захоронень, навіть ще збереглося каміння від давніх хрестів…Колись ця територія була за межами Сваричева, а тепер новобудови вже підступають щораз ближче і ближче. Саме на цьому болотистому полі, як розповідає легенда, і посварилися у давнину татари. Одні втекли через Перегінськ, інші потонули у болотах, а частина заснувала поселення, яке і назвали Сваричів. Кажуть, що раз на рік крізь густий туман в урочищі «На Мочари» проступають обриси татарських вершників, які, втікаючи до Перегінська, загинули у навколишніх болотах…»…

У музейній експозиції з історії Сваричева представлено також чимало предметів традиційного бойківського одягу. Наприклад, жінки-бойкині на свята у Сваричеві одягалися у вишиті довгі сорочки, сардаки, шалінові спідниці, хустини, намиста, а у повсякдень носили спідниці гофровані, сорочки і ґорсети.

Є у музеї мисник з давніми мальованими тарілками, які господині використовували тільки на свята.

У великій різьбленій скрині кожна поважна дівчина зберігала своє придане – домоткане полотно, рушники, сорочки… Казали, якщо повна скриня – то добра ґаздиня.

Можна у музейній кімнаті оглянути і колекцію різноманітних глечиків, серед яких є й рідкісний – для набирання соляної ропи. Солі у селі бракувало, тож сваричани їздили у сусідні села Петранку чи Берлоги по ропу, де вона підступала аж до поверхні. Кожна ґаздиня знала, скільки ропи треба дати на бочку капусти чи огірків, на баняк зупи чи борщу тощо. Є у музеї також глечик, який у роки голоду втікачі зі східних областей обміняли у сваричан на окраєць хліба.

У кімнаті «Історія Сваричева» зібрано різноманітні знаряддя праці сваричан, предмети давніх промислів і традиційних ремесел тощо. Значне місце в експозиції відведене ткацтву. У центрі її – ткацький верстат та інші інструменти для підготовки куделі і ниток. Тут ви знайдете унікальний і найбільший у своєму роді педальний токарний деревообробний верстат, якому вже понад сто п`ятдесят років. Можна побачити решета, сита, веретена, куделі, мотовила, самотічка, свердла, вила, граблі, пили, ступи, шевське обладнання, документальні світлини і навіть деякі книжки бойківською говіркою, які свого часу друкували сестри-монахині тощо.

Експозиція «Сваричів сакральний» цікава тим, що організатори музею оформили її як богослужебну каплицю, де у центрі – престіл з давнім кивотом, а навколо кожний предмет церковного начиння займає своє звичне місце і добре вписується в екскурсійну розповідь.

«Сакральна експозиція найбільше наповнена предметами церковного начиння з православного храму, – знайомить нас Василь Яцків. – Саме звідти і кивот, кутові та настінні ікони та різноманітні хрести з хоругвів, дзвіничні і дахові, кропила, кадила, фелони, молитовники тощо. Багато начиння ми взяли з благословення священника з каплички в урочищі «На Мочари», куди люди зносять непотрібні сакральні предмети зі своїх домів, є в експозиції й дарунки окремих сваричан …».

Експозиція «Бойківська хата» ще не завершена, але вже належно наповнена. Тут є ліжко, колиска, шафа для одягу, куфер, стіл, давні гнуті стільці, традиційний креденц, каганці і гасові лямпи, маглівниця, різьблена велика скриня, розбірний дерев`яний бомбетель тощо.

«Я чітко усвідомлюю себе бойком, – відверто каже Василь Яцків. – Мені здається, що таке відчуття у мене було завжди. Ще дітьми ми з музичної школи брали участь у різноманітних бойківських фестинах чи ватрах. Ми із краєзнавцями Назарієм Шиманським та світлої пам`яті Іваном Парадовським зі своїм проєктом «Бойко фест» об`їздили масу бойківських сіл, порівнюючи їх говіркову унікальність. Хоч люди ще дуже мало знають про Бойківщину. Для мене Бойківщина – це рідна земля, милі серцю Карпати, причепурені села, говірка, навколишня природа, а щонайперше – гідні, талановиті, працьовиті і добрі люди, бойки –  цивілізований європейський етнос…».

Хоч Сваричів ще заслужено називають здавна «селом музикантів», та сільська громада має чимало цікавих атракцій і можливостей для розвитку локацій духовного, культурного, промислового, гастрономічного туризму та ін. Тішить, що є у селі подвижники доброї справи, які розуміють безцінність скарбів минувшини і бережуть їх.

«Свого часу ми при музеї запровадили і провели три гастрономічні фестивалі, присвячені бойківській традиційній кухні, – згадує Василь Яцків. – У нас у селі багато добрих кухарок, та й що не ґаздиня – то майстриня. Буде перемога, то й інші фестивалі будуть…».  

Фото: Ігор Лазоришин, Андрій Тимків, Василь Яцків.

 

Ігор ЛАЗОРИШИН, спеціально для проекту «Бойківські Карпати: ІМЕНА».

Всі права застережено. Повне або часткове використання матеріалів дозволяється тільки за умови активного, прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на конкретний матеріал та згадки першоджерела не нижче другого абзацу тексту.