Коли цю ще зовсім молоду жінку я запитав, як її представити читачам, то Софія Лашків, добре зваживши кожне своє слово, після короткої паузи чітко зазначила, що вона – маркетологиня крафтової продукції з Карпат. Софія народилась у селі Новоселиця на Долинщині, яке сьогодні входить до Вигодської територіальної громади, закінчила загальноосвітню школу у селищі Вигоді, а згодом навчалася на історичному та факультеті журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка. Такий гуманітарний спектр освіти не тільки не завадив, а, навпаки, став міцними підвалинами у формуванні світоглядних переконань і у виборі її майбутньої улюбленої життєвої справи… Завершальна історія ініціативи «Бойківські Карпати: ІМЕНА».

Колиска емоцій

Коли слухаєш таку глибоко свідому і переконану у любові до свого краю молоду людину, то розумієш, що не тільки роки формують зрілу світоглядність, і не лише сивина є основним і досконалим показником. Дитинство виколисало у Софії залюбленість у край, в якому народилася – стало своєрідною колискою емоцій.

«Мої дитинство і юність минули у селі Новоселиці біля Вигоди, – каже Софія Лашків. – Батьки Футерко Олег Ярославович і Оксана Іванівна дуже люблять свій край, тож часто – чи не щотижня – ми з сім’єю мандрували нашими рідними теренами. Ні, це не були якісь великі подорожі, але ми разом відвідували різні навколишні села, любувалися горами, слухали оповіді людей, гуляли лісовими дорогами, насолоджувалися переспівами рік… Замолоду, зокрема у шкільні роки навчання у Вигоді, я ще не відчувала такої глибокої любові до землі, де народилася.

А коли вступила на навчання до Львівського національного університету, то відчула у собі антиурбаністику – зрозуміла, що для мене життя у місті, де нема гір, то мука… І це відчуття й досі мене не покидає. У місті я не почуваюся захищеною і у безпеці. Наприклад, мені дуже не комфортно живеться в Івано-Франківську, хоч у місті я буваю всього п’ять днів на тиждень. Єдина розрада – з моїх вікон на вулиці Гната Хоткевича видно рідні Карпати. І це дає мені полегшу…».

У подальшому виборі життєвої справи для Софії Лашків значну роль відіграло поєднання здобутих в університеті гуманітарних професій історикині та журналістки.

«Як історикиня в університеті я вивчала і захоплювалася етнографією, адже вона у наших бойківському, гуцульському, покутському та опільському регіонах надзвичайно цікава і дуже самобутня, – розповідає Софія. – В університеті, зокрема на істфаці, нам говорили, що навчать нас писати, читати і говорити. Так і зробили. Я навіть спочатку у соцмережах як блогерка писала статті про «наглих» людей у громадському транспорті тощо, а читачам це дуже подобалося. У дитинстві, буваючи з батьками на весіллях чи похоронах, я бачила багато цікавих і незрозумілих обрядових традицій та звичаїв, але почала їх усвідомлювати тільки тоді, як стала студенткою. Ось чому гуманітарні дисципліни відкрили мені і світ моїх предків, і загадковість дитинства. Адже «маркетологія» – це передовсім емоції…

Але у нашій Бойківщині найбільша проблема – мати емоції, не розгубити їх по дорозі у дорослість і реалізовувати. Бо на Гуцульщині сьогодні це відбувається набагато краще…».

Життя в… «Palat'tsi»

Починала Софія Лашків з того, що пробувала себе як копірайтерка – писала у ЗМІ для бізнесу тексти на замовлення. Дівчина не мала намірів покидати Вигоду і працювати віддалено, тож копірайтерство, яке вдавалося новоспеченій випускниці вузу, її цілком влаштовувало. Була Софія й фрілансеркою – виконувала роботу тимчасово у тих чи інших проєктах.

«Кілька років тому – 2021-го –  ми з Андрієм Турлеєм із села Пійла на Калущині об’єднали свої зусилля і разом створили агенцію з надання послуг маркетингу в соціальних мережах, яка зареєстрована у Вигоді. Коли ми починали, то у команді нас було тільки двоє, а тепер – дванадцятеро: співзасновник Андрій Турлей, проєктна менеджерка Юлія Тхорук, копірайтерка Дарія Марченко, дизайнерка Яна Бернадська, копірайтери В’ячеслав Приймак, Вікторія Меринкова, Іван Лобода, Ігор Матіїшин, Сергій Кондратюк та інші…».

Така ідея у сповненої потужної енергії творення вигодянки виникла не на пустому місці, а із глибокого аналізу рівня маркетингу, який показав, що доброї продукції на Прикарпатті не бракує, але виробники і продавці її не вміють реалізовувати. Ця діяльність для Софії Лашків сьогодні – основна, вона її, образно кажучи, «годує».

«Неякісні тексти, нецікаві світлини, непрофесійний запуск реклами тощо – все це негативно впливає на маркетинг, тобто на реалізацію навіть найякіснішої продукції, – переконана Софія. – Перефразовуючи біблійне, часто кажуть, що нема пророків у своєму селі. І нашими першими клієнтами завдяки маркетингу у соціальних мережах не були місцеві покупці, а люди з інших регіонів України… Суть такого маркетингу у тому, що спочатку до нас звертається виробник продукції, який хоче її реалізувати. Ми з ним спілкуємося, пишемо тексти для різноманітних брендів, запускаємо у соціальних мережах рекламу, робимо відео і фото, регулярно ведемо блог і комунікуємо з підписниками, тобто рекламуємо його вироби, а відтак наприкінці кожного місяця аналізуємо рівень реалізації, кількість клієнтів, окупність послуг тощо….».

Софіїна сестра Наталія Футерко свого часу працювала у Корпусі миру. І на Прикарпаття часто приїжджали американські волонтери, а дівчата знайомили їх з дивовижами Івано-Франківщини, возили у різні регіони області. Під час таких мандрівок Софія зауважила, що у нашому краї дуже багато крафтових, тобто ручної чи мануфактурної роботи, не серійних і не заводських, надзвичайно якісних і смачних продуктів, але зовнішній вигляд їх та упаковка бажають кращого. Тобто бракувало доброго маркетингу – хороших етикеток, цікавої подачі тощо. На думку Софії Лашків, крафтовий маркетинг сьогодні є рушієм розвитку туризму, але крафтярам було б доречно хоч одним оком зазирнути за кордони України, щоб не варитися, образно кажучи, у власному соку підприємництва. Адже світ часто створює дивовижні крафтові речі на рівному місці – є чому навчитися.

«Велику роль відіграють знання. Зрештою, крафтярам я б радила саме з них починати свій маркетинг. Коли я свого часу була в Грузії, – пригадує наша співрозмовниця, – то ми мандрували різноманітними туристичними локаціями. Я була вражена, що гід-грузин мав із собою шестилітровий бутиль чачі, водив нас невеличкими селами і крученими гірськими вуличками, знайомив з людьми, невгамовно і цікаво розповідав історії та дуже щиро і досхочу пригощав нас грузинськими смаколиками, приправляючи… традиційними місцевими напоями. А ще чимало страв ми готували разом. Такі речі надзвичайно запам`ятовуються туристам після поїздки. Але ж Грузія – не Україна, а дуже маленька країна. Я завжди раджу тим, хто провадить туристичні групи чи організовує мандрівки, смачно і добре та неповторно годувати людей. Задоволення гастрономічних смаків – підвалини для позитивних вражень туристів і рушій розвитку туризму. А якщо до тих крафтових місцевих смаколиків додати неповторність емоцій ще й цікавими упаковками чи розповідями – то дивовижа гарантована... Ви подивіться тільки, як грузини розпіарили своє вино – зробили його гастробрендом!».

«Вміють приготувати, а не вміють подати»

Про старанну, але без гастрономічного смаку господиню часто можна почути іронічний вислів: «Вміла приготувати, та не зуміла подати...». «Коли я почала цікавитися самобутніми речами і працювати у туристичному кластері Вигодщини «Бойківський колорит», – розповідає Софія Лашків, – то зрозуміла, що місцевим виробникам-крафтярам щонайперше бракує знань, як продавати свою продукцію. Мій друг і натхненник Володимир Штогрин подав ідею, щоб я створила хаб – збирала продукти, належно, естетично їх упаковувала і продавала. Відтак ми з чоловіком Святославом Лашківим вирішили разом створити такий хаб крафтових продуктів.

Почали ми зі спілкування щонайперше з крафтярами Долинщини, а відтак коло комунікації ширшало. Ми брали продукцію крафтярів, самотужки придумували цікаві етикетки, за виграний ґрант створили сайт і таким чином у Вигоді реалізовували продукцію. Там ми також маємо свій офіс, де вся продукція зберігається. А згодом народився ще один підпроєкт – ми з друзями Андрієм Сіканом та Юрієм Гулеєм вирішили, що добре було б зібрати таку скриню, яка б представляла продукцію, тобто була гастросимволом, усіх чотирьох прикарпатських етнорегіонів –  Бойківщини, Гуцульщини, Опілля та Покуття...».

Скриня представляла собою один великий дерев`яний дубовий ящик, в якому зібрано різноманітні крафтові продукти (ковбаси, сири, варення, мармелади, меди, чаї, сувеніри тощо) Івано-Франківщини, які презентують ту чи іншу етногрупу. Вся крафтова продукція відповідно паспортизована. Але така скриня не з дешевих, тому є і міні-скрині, їх, каже Софія Лашків, головно замовляють корпоративні покупці крафтової продукції, а деякі міста Прикарпаття вже вирішили мати свої презентаційні скрині.

«Сьогодні в Івано-Франківську ми створюємо локальний хаб крафтової продукції, – продовжує Софія, – і уклали угоду про співпрацю з Всеукраїнською онлайн-платформою... Там ми презентуємо Івано-Франківщину. Зберемо всіх прикарпатських крафтярів, які постачатимуть нам свою продукцію, і реалізуватимемо її по всій Україні. Для втілення задуму ми виграли ґрант.... Вже вибрали належне приміщення на вулиці Степана Бандери [в Івано-Франківську. – Ред.] і облаштовуємо його...».

До самоусвідомлення своєї неповторності кожен приходить різними шляхами, або взагалі ніколи за життя не встигає прийти. І добре, якщо замолоду батьки докладають ненав`язливі зусилля для формування дитячого світогляду саме на етнографічних підвалинах. Софії Лашків ще нема й двадцяти п`яти років, але її філософія життя настільки виважена і стійка, що може називатися життєвим кредо.

«Очевидно, що вперше різними етнографічними «штучками» ми починаємо цікавитися тоді, коли від старших людей чуємо такі вислови, як «ти – лемчиха...» чи «ти – бойкиня...» і т. д., – напівжартома зізнається Софія. – На двадцять п`ять відсотків я лемкиня, а на решту – бойкиня. Наприклад, доля моєї бабусі по материнській лінії пов`язана з гіркими споминами про операцію «Вісла». Саме у Польщі свого часу ми знайшли могилу своєї прапрабабусі. Треба знати, що у часі операції «Вісла» з етнічних українських теренів Польщі депортували не тільки лемків, але й бойків. Ці етнографічні родові речі я пізнала з історії, яка була постійно на вустах моїх рідних. А наступний крок до самоусвідомлення своєї етнографічної самобутності я зробила тоді, коли почала цікавитися, чому характери людей так яскраво відрізняються в залежності від регіонів побутування. Я часто чула «Ой, ти, бойку...», адже мій дід родом з Турківщини. Корінних вигодян у нашій родині нема. Про бойківський характер можна судити з такої народної мудрості: «Коли бойко з євреєм судилися – суддя повісився». Бойки досить закриті у собі як спільнота. Вони дуже раціональні, люблять гроші, вперті і надзвичайно працьовиті, не жаліють себе і не нарікають на життя. Але колись загнати бойка в амбулаторію, щоб подбав про своє здоров`я – то була дуже важка справа. Адже у минулому у бойківських віруваннях було дуже багато містицизму. Я багато довідалася про себе самотужки, адже з боку батькової родини мені ніколи не хотіли багато розповідати. Наприклад, аж через п’ятнадцять років після смерті дідуся Ярослава – у 2021 році – ми дізналися, що свого часу він був в канцелярії УПА. Все життя мовчав... Але передрікав, що буде війна. Та ми не дуже зважали на його слова – списували на старість. Але дідусь, як показав час, виявився правим...».

На мою думку, працювати у команді легко, навіть якщо у ній багато лідерів і людей з різними уподобаннями, але якщо ця команда створювалася спільними зусиллями і об`єднана доброю метою, а не тільки однодумством. До цих вимог Софія Лашків додає ще одну важливу для неї умову – бути завзятим до роботи і прагнути перетворювати світ навколо себе.

«Я ніколи не мала і сьогодні не маю багато друзів, – зізнається Софія. – Адже ще до вступу в університет я думала, що інакша, адже маю якісь нецікаві смаки і несучасні уподобання... Одним словом, я вважала себе нецікавою. А у Львові, коли я зрозуміла, що потрапила у когорту схожих на мене людей і не одна, то почала відбирати собі друзів. Мені було дуже важливо вийти заміж за людину, яка буде любити цей край, щоб ми нікуди з нього не виїжджали. І мені пощастило у подружжі зі Святославом поєднати і любов, і спільні інтереси.

Тепер я часто знайомлюся з людьми, які дотично займаються розвитком туризму, які працьовиті і завзяті до роботи. Маю погану рису – не поважаю лінивців, які і нічого не роблять, і нічого не хочуть. Це для мене – дуже жахливо. А особливо – у молодому віці, коли кожен із нас мав би бодай мріяти. Такі критерії – це моя проблема, адже кожен має право вибору, а я не маю права когось судити, а тим більше – не поважати...».

Вже дев`ять років війною в Україні просякнуте все і вся – від думання і до діяння, від малого і до старого. Але, на моє переконання, то вартує наслідування – молодій людині, і не тільки молодій, мати концептуальну і чітку життєву позицію у той час, коли страх за своє життя і долю рідних часто паралізує навіть тертих обставинами людей, затуляючи їм не тільки мрії, а навіть просвіт для завтрашнього дня.

«Мені дуже важко працюється під час війни, тому що багато людей – чоловіків і жінок, сьогодні захищають нашу країну на фронті зі зброєю в руках, – відверто зізнається Софія Лашків. – Це, по-перше, величезний моральний тягар – постійно переживати за когось, хто там. Тож на працівників у тилу відчутно і серйозно тисне деморалізація. А, по-друге, є ще одна найбільша чи навіть глобальна українська проблема – нема кому працювати. Багато людей виїхали за кордон, живуть там на різноманітні соціальні програми і виконують таку роботу, яку в Україні не виконували б ніколи в житті. Але це вигідно за рахунок різниці курсів валют... Мене багато людей вчили свого часу любити Україну. Та, на мою думку, найбільший патріотизм під час війни, найвищий прояв любові до України, звичайно, окрім захисту на фронті зі зброєю в руках, це залишитися з Україною, коли їй погано. А не покидати її у біді. А передовсім – людям, які живуть на західних теренах України...».

Фото: Софія Лашків.

Ігор ЛАЗОРИШИН, спеціально для проєкту «Бойківські Карпати: ІМЕНА».

 

Всі права застережено. Повне або часткове використання матеріалів дозволяється тільки за умови активного, прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на конкретний матеріал та згадки першоджерела не нижче другого абзацу тексту.